Голові Державної міграційної служби України
Ковальчуку М.М.
Міністру внутрішніх справ України
Захарченку В.Ю.
Копія: Міністру юстиції України
Лавриновичу О.В.
Ми, представники громадських організацій, учасники громадських ініціатив та громадяни, прийшли 13 лютого 2012 р. до приміщення МВС України та Державної міграційної служби України, аби висловити свою стурбованість ситуацією, що склалася довкола вихідців із Сомалі та інших країн східно- та північноафриканського регіону, які перебувають у Пунктах тимчасового перебування іноземців (ПТПІ) на Волині (“Журавичі”) та Чернігівщині (“Розсудів”).
За інформацією, оприлюдненою громадськими, правозахисними організаціями та ЗМІ, у першій половині січня ці утримувані оголосили про початок ненасильницької акції протесту — голодування — проти позбавлення їх волі та відсутності перспектив урегулювання їх становища.
Більшість протестувальників було затримано наприкінці 2011 р. та вміщено до ПТПІ за рішеннями суду. У цих рішеннях, поміж іншим, вказувалося, що затримані мають перебувати у ПТПІ терміном до 12 місяців для підготовки документів для їх видворення у примусовому порядку. При цьому було повністю зігноровано той факт, що видворення вихідців із Сомалі до країни походження не просто є технічно проблемним — воно було би протиправним кроком. Таке видворення, за рішенням Європейського Суду з прав людини, становило би порушення Ст. 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (справа Суфі та Елмі проти Великої Британії). Крім цього, не було взято до уваги той факт, що частина із затриманих фізично не могла звернутися до органів державної влади України із проханням про надання статусу біженця, – адже протягом другої половини 2011 р. низка регіональних міграційних служб не проводила прийом таких заяв.
Низка ув’язнених твердить, що протягом судових слухань їм не було забезпечено належного перекладу, або ж їх взагалі не було попереджено про час і місце проведення судового засідання, позбавивши їх можливості бути особисто присутніми на ньому.
Самі ув’язненні твердять, що ще однією причиною, яка змусила піти їх на теперішній крок, є тенденція майже стовідсоткових відмов, зокрема, вихідцям із Сомалі у наданні статусу біженця. Правозахисні організації, які допомагають сомалійським шукачам притулку, підтверджують таку тенденцію. І це — попри той факт, що міжнародні організації, від УВКБ ООН до неурядових, недвозначно вказують саме на цю групу шукачів притулку як одну з найбільш вразливих, яка потребує міжнародного захисту. Україна 10 років тому приєдналася до Конвенції ООН про статус біженців. Ситуація, за якою вона відмовляє у притулку тим людям, які його отримують в інших державах-учасницях Конвенції, є абсурдною.
Крім цього, з кількох джерел відомо, що поміж ув’язненими перебувають неповнолітні, що є грубим порушенням Конвенції про права дитини.
Ми також надзвичайно стурбовані повідомленнями про введення на територію ПТПІ “Журавичі” спецпідрозділу МВС та про психологічний та фізичний тиск, який співробітники МВС чинили на затриманих іноземців.
Вихідці із Сомалі — країни, де вже двадцять років триває громадянська війна — намагаються уникнути переслідувань, ситуації загального насильства, обтяженої катастрофічним голодом. Видається парадоксом, що замість притулку і захисту вони отримують позбавлення волі. Те саме можна казати про вихідців з інших країн, видворення до яких порушувало би принцип невидворення біженців. Ще парадоксальнішим є те, що це стається в Україні — країні, сотні тисяч, як не мільйони, мешканців якої знайшли притулок в інших країнах протягом ХХ століття, тікаючи від воєн і переслідувань.
Виходячи із зазначеного, ми вважаємо за необхідне, аби відповідні органи влади України:
- негайно звільнили ув’язнених неповнолітніх та осіб із особливими медичними потребами;
- звільнили тих ув’язнених іноземців, які потребують міжнародного захисту, і видворення яких до країни походження становитиме грубе порушення норм міжнародного права;
- не використовували підрозділи МВС для вчинення тиску на затриманих і розслідували усі повідомлення про перевищення співробітниками МВС своїх службових повноважень;
- неупереджено розглянули прохання про надання притулку;
- дали оцінку законності попередніх рішень та дій щодо ув’язнених іноземців, які потребують міжнародного захисту.
УВ’ЯЗНЕННЯ ЛЮДЕЙ, ЯКІ ПОТРЕБУЮТЬ ЗАХИСТУ, НЕПРИПУСТИМЕ.
