Новий закон на відмінну від попереднього, «Про біженців» від 2005 року, визначає порядок регулювання суспільних відносин не тільки у сфері визнання особи біженцем, але й особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні.
Документом, зокрема, визначено, що «особа, яка потребує додаткового захисту, – особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання» та «особи, які потребують тимчасового захисту, – іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають на території країни, що має спільний кордон з Україною, які масово вимушені шукати захисту в Україні внаслідок зовнішньої агресії, іноземної окупації, громадянської війни, зіткнень на етнічній основі, природних чи техногенних катастроф або інших подій, що порушують громадський порядок у певній частині або на всій території країни походження». Саме додавання до переліку осіб, які потребують захисту, категорії «особи, що потребують додаткового або тимчасового захисту» є головним позитивним здобутком нового Закону. Крім того, важливим є запровадження єдиного ідентифікаційного документу для заявників протягом всієї процедури, що забезпечить документування осіб та зменшить бюрократію.
На жаль, в Законі є положення, що викликають застереження та можуть бути використані не на користь біженців та шукачів притулку. А саме:
- Не включення до Закону принципу застосування можливих сумнівів у справі на користь заявника (benefit of the doubt);
- Надання тимчасового захисту лише особам, які масово прибувають із країн, що мають спільний кордон із Україною;
- На жаль стаття 3 Закону, що забороняє видання або примусове повернення біженців чи осіб, що потребують додаткового або тимчасового захисту, у випадках коли їх життю чи здоров’ю загрожує небезпека, не згадує про неможливість вислання особи до закінчення щодо неї процедури визнання її біженцем чи особою, що потребую додаткового або тимчасового захисту. Також ані ця стаття, ані інші положення Закону, не забороняють тримання біженців чи особі,що потребують додаткового або тимчасового захисту, під вартою на час проведення екстрадиційної перевірки та не пропонують альтернативних утриманню під вартою запобіжних заходів;
- Встановлення обмеженого строку в 5 робочих днів, протягом якого особа повинна звернутися до органів Державної Міграційної Служби із проханням про надання статусу біженця чи тимчасового або додаткового захисту; обмеження строку оскарження відмови у наданні статусу біженця чи додаткового або тимчасового захисту до п’яти робочих днів;
- Можливість передачі звернення про надання статусу біженця чи додаткового захисту лише через органи ДПС, неможливість передачі таких заяв працівникам МВС чи працівників СІЗО;
- Відсутність закріпленого у Закону права для заявників вимагати проведення інтерв’ю та надання послуг перекладу, особою тієї ж статті, що і заявник із релігійних чи інших міркувань;
- Обов’язкова дактилоскопія заявників (без застереження яким чином, в яких базах даних будуть зберігатися відбитки, та у яких служб буде до них доступ, та у відсутності адекватного законодавчого регулювання збереження конфіденційності персональних даних в Україні);
- Невизначений порядок перевірки СБУ обставин за яких статус біженця не може надаватися, та не чітке формулювання процедури позбавлення особи статусу біженця чи тимчасового захисту за поданням СБУ чи іншого органу державної влади України, без зазначення підстав для такого подання, що залишає можливості застосування подвійних стандартів та корупції.
Проект «Без Кордонів» висловлює сподівання, що інші важливі для повноцінного захисту прав біженців та шукачів притулку питання, такі як порядок працевлаштування, надання медичної та соціальної допомоги, призначення пенсій та інших соціальних виплат, що згадуються в тексті Закону та віднесені до компетенції Кабінету Міністрів та інших центральних органів виконавчої влади України, незабаром будуть включені до відповідних законів та будуть працювати на користь біженців та шукачів притулку.
З текстом законопроекту можна ознайомитися на сайті Верховної Ради України, законопроект зареєстровано за №7252.
