Проект «Без Кордонів» вітає рішення Генеральної Прокуратури України про звільнення Дениса Солопова на підставі статей 464 та 466 Кримінально-процесуального Кодексу України, що регламентують порядок звільнення з-під варти та заборону екстрадиції. Як неодноразово повідомлялося проектом «Без Кордонів» та іншими правозахисними організаціями, екстрадиція Дениса була неможлива через те, що він є біженцем. ГПУ знадобилося декілька місяців та рішення третьої безпечної країни про визнання Солопова біженцем, щоб усвідомити неможливість видачі та звільнити біженця.
Вітаємо Дениса та сподіваємося, що після переселення його доля покращиться і він зможе повернутися до нормального життя.
Також нагадуємо, що в СІЗО № 13 вже впродовж року знаходяться ще троє біженців із Узбекистану, які досі чекають на вирішення своєї долі. Закликаємо ГПУ звільнити їх з-під варти.
Додаткова інформація:
Деніс Солопов – один з учасників акції проти вирубки лісу і свавілля місцевої влади, що пройшла 28 липня 2010 біля Хімкінської міської адміністрації в Московській області.
Денис Солопов приїхав до України у пошуках притулку від переслідувань влади Російської Федерації, і, як і належить за Законом України „Про біженців”, звернувся із проханням про надання йому статусу біженця. 2 березня 2011 Денис пішов до Київської Міграційної Служби, аби подовжити термін дії своєї довідки – знову-таки у відповідності до процедури визначення статусу біженця в Україні. Згідно з інформацією, отриманою Проектом „Без кордонів”, раніше кілька разів під різними приводами (прийдіть пізніше, завітайте до нас рівно о другій годині дня завтра, зараз немає співробітника, який опікується вашою справою») йому відмовляли у подовженні документа. Врешті-решт, Денисові натякнули, що рішення про задоволення чи відмову в його проханні статусу біженця вже готове, і попросили прийти 2 березня.
2 березня по обіді зв’язок із Денисом перервався. Ввечері того самого дня він зателефонував друзям і повідомив, що перебуває у Солом’янському відділі внутрішніх справ. Пізніше у співробітників міліції вдалося дізнатися, що вони затримали Дениса через те, що його оголошено у міждержавний розшук владою Російської Федерації – з тієї самої причини, яка змусила його шукати притулку в Україні.
4 березня 2011 року відбувся суд, який мав вирішити: залишити затриманого біженця в ув’язненні до отримання документів для його видання (екстрадиції) до РФ – чи звільнити його. Солом’янський районний суд м. Києва призначив Денису тимчасовий арешт терміном на 40 діб. Аргументи захисту щодо того, що Денис перебуває у процедурі визначення статусу біженця; перебуває під захистом Агентства ООН у справах біженців (УВКБ ООН), оскільки його визнано УВКБ ООН „мандатним біженцем”; і що у разі видання до Росії йому може загрожувати застосування катувань, на жаль, не справили жодного враження на українську Феміду. У своєму рішенні суд відзначив, що не бачить обставин, які перешкоджали би екстрадиції. Пізніше тимчасовий арешт було замінено на єкстрадиційний арешт, який згідно до українського законодавства може тривати до 18 місяців.
Справою займалася Генеральна прокуратура України: саме цей орган влади мав розглянути всі документи, надані російською стороною, а також свідчення про можливі перешкоди щодо здійснення екстрадиції, й ухвалити рішення.
